Петро Зубкевич

Володимир Ящук

Свято-Покровська церква в Козині

Свято-Покровська церква в Козині – одна з найгарніших культових споруд у районі. Вивершена й освячена вона в 1936 році.

Тоді парафія нараховувала до 5 тисяч чоловік, адже, крім Козина, охоплювала Тарнавку, Гранівку, Глинянку, Дубини, Савчук, Пасіки, Курсики, Іващуки й Старівку (Старики). Найперша церква, яку пам’ятає історія, була тут маленька, дерев’яна, на честь Вознесіння Господнього. Переказують, що в тридцятих роках XIX століття вона згоріла. Після цього парафія декілька років залишалась без храму, і служба Божа відправлялось на цвинтарі, коло дзвіниці, - аж у 1838 році православним було віддано для користування мурований недіючий костел, котрий раніше нібито був протестантською кірхою, яку збудували ще Фірлеї. У роки Першої світової війни ця пристосована церква була цілком зруйнована, так що ремонтувати її виявилося неможливим. Та й обставини, пов’язані з приходом до влади польського режиму, тому ніяк не сприяли. З 1932 року парафія остаточно залишилася без церкви. Православні вирішили взятися за спорудження нового храму. Цю роботу очолив протоієрей Федір Борецький, настоятель, а згодом його наступник Андрій Петровський. Церква була освячена з двома престолами, - головним на честь Покрови і придільним на честь великомучениці Варвари (на хорах). Будівля обійшлася більш як у 40 тисяч злотих. За традиційною формою вона хрещата, досить світла, іконостас перенесено з мурованої церкви, але значно поновлено. Стіни прикрашені давніми образами. Освячення храму відбулося за участю архієпископа Алексія 4 жовтня 1936 року. Напередодні о шостій годині вечора він «зі славою», при численній кількості людей і духовенства, прослідував до будівлі на всеношну. При вході його привітав із хлібом-сіллю церковний староста, а всередині – настоятель. Почалася відправа. Владика виходив на полієлей в оточенні численного духовенства й помазував богомольців святим єлеєм. У неділю зранку відправили утреню, на якій читався канон відновлення Єрусалимського храму, а потім було відслужено водосвяття. І ось пролунав дзвін. Християни все йшли і йшли. Погода стояла сонячна. Почалось урочисте входження владики до церкви. Дорогу встеляли квітами-зеленню. Служба в основному проходила в закритому вівтарі та ґрунтувалась на освяченні престолу Божого. Посвятили жертовник. Стіни храму окропили святою водою й помазали миром. Хори співали псалми. Літургія служилася за співучасті 15 священників, архідиякона та двох дияконів. Виступаючи з повчальним словом, архієпископ зауважив: «Історичні обставини склалися так, що в Козині в сімнадцятому столітті два десятки років перебувала чудотворна Почаївська ікона Божої Матері, благословляючи містечко до християнського життя. Це вона допомогла парафіянам здолати фінансові труднощі і несприятливі політичні обставини.» Разом з тим зазначалося: «На наших очах у Совітах (тобто в СРСР) за гріх безбожжя Господь відняв благодать свою від храмів, і там величезні храми занепали, загинули для молитви». Проголосили проповіді й священики Мисаїл Тарнавський та Хрисанф Яворський (другий під час хресного ходу й на кладовищі). З тих пір минуло багато років. Старожили ще, певно, пам’ятають зі своїх дитячих вражень цю важливу подію. Велично підноситься у центрі Козина храм, несучи духовність усе новим поколінням сельчан, зберігаючи добру пам'ять про тих, хто потурбувалися про його спорудження. Використані в цій статті факти взяті з журналу «Церква і нарід» (1936 рік, ч.21). Двотижневик видавався в Кременці Волинською духовною консисторією.
(За публікацією 'Прапора перемоги').

Петро Зубкевич

Володимир Ящук

Таємниці Козинського замку

(с. Козин, Радивилівський район, Рівненська область)

Десь на початку XVI століття польський король подарував російському боярину Гринькові село Козин. Мав той заслуги звитяжні, а ще більше придворні – умів залагоджувати чвари, від яких потерпала шляхта. З нагоди отримання поселення почав іменувати себе паном Козинським. Після його смерті село перейшло у спадок синам Тихону і Омельку. Минали роки, десятиліття, але в укладі життя мало змінювалося. Навіть коли верховна влада Литовського князівства у стольному Вільні змінилася владою Речі Посполитої.

Козин дістався дітям Тихона - Пилипові і Ганні. Ганні судилося стати помітною особистістю на Волині. Вийшовши заміж за впливового магната Гойського, вона активно займалася благодійництвом, підтримувала православну церкву. А року 1597-го, на схилі віку, подарувала Почаївському монастиреві чудотворну ікону Божої Матері, отриману в подарунок від самого грецького митрополита Неофіта майже сорок років перед тим, коли він при нагоді, перебуваючи в церковних справах у цих краях, заїхав у її родинний замок Орлі. А ще Ганна передала монастиреві чимало земель біля Почаєва – понад 200 гектарів, вділила багато коштовностей для оздоблення храму, призначила щорічну грошову данину зі своїх маєтків.

Це згодом і стало причиною конфлікту.

Справа в тому, що після смерті Пилипа Козинського (який, між іншим, прозрів завдяки чудотворному впливові згаданої ікони) спадкоємцем його частки стала дочка Марія, а та передала спадок синові й дочці.

Дочка Варвара Козинська була в шлюбі за князем Андрієм Фірлеєм, вихідцем із роду німецьких придворних польського короля. А Фірлей не міг змиритися з 'марнотратством' Ганни Гойської, яка вже відійшла в інший світ, навіть учинив напад на монастир у 1623 році, забрав ікону та коштовності й відвіз усе те в свій Козинський замок – саме на кошти Фірлеїв на лівому березі Пляшівки в Козині, на острівку, оточеному водою, вивершували в той час замок-фортецю. Давно немає того замку, але в Козині і тепер знають, де він стояв, розкажуть легенду, пов’язану з викраденням ікони Почаївської Божої Матері.

Перекази стверджують, що Андрій не лише зневажливо ставився до православних святинь, а й жорстоко поводився з простими жителями Козина. Відомо з документів, що вони не раз у відповідь учиняли підпали панського майна.

Викрадення ікони і нешанобливе до неї ставлення не минуло для Фірлеїв безкарно. На одній із колон Свято-Успенського собору Почаївської лаври висить старовинна картина з підписом: 'Стрясение бесом жены лютеранина Фирлея, похитившего чудотворную икону и облекшего свою жену в священническую одежду на поругание в замке Козинском в 1641 г.' Отже, намагався глумитися і над одягом священнослужителів, очевидно, теж викраденим у Почаєві: вдягав у ризи свою дружину. Вважається, за це захворіла вона падучою хворобою.

Двадцять років перебувала чудотворна ікона в замку. Однак Фірлеї не дозволяли православним бачити її і відчувати зцілюючу силу святого образу. Тільки за рішенням трибуналу, про що наполегливо турбувався настоятель монастиря ігумен Іов Залізо, ікона була повернута монашій обителі.

А через десяток років через Козин під Берестечко йшло повстанське козацько-селянське військо Богдана Хмельницького. Наслухавшись розповідей про свавілля Фірлеїв, полковники наказали штурмувати замок. І твердиня не встояла. Розповідають, до рук повстанців потрапило чимало зброї. Багато козинців улилося в армію Хмеля.

Польська шляхта відповіла погромами козинських обійсть. Відступаючи після битви, розлючені бойовою невдачею козаки під проводом Івана Богуна завдали остаточного нищівного руйнування фортеці. Після цього вона вже так і не відродила колишньої величі.

Польські військові, переслідуючи повстанців, стали табором під Козином. Загін Яреми Вишневецького заволодів містечком. Воно було вщент зруйноване. На центральному майдані на дубовій колоді рубали голови 'заколотникам'. Козин було спалено...